ЗАЧУВАТИСЯ, ається, недок., ЗАЧУТИСЯ, ується, док., розм.
1. Ставати чутним, звучати; чутися, вчуватися. — Що то не зачувається отак у таких хвилинах [самотності й тиші], мій сину, що то не зачувається! — сказала протяжно стара мати й похитала головою (Ольга Кобилянська, II, 1956, 297); Трохи згодом зачулася метелиця. Спершу повагом, а далі дрібніше та дрібніше, поки не перейшла на козачок (Панас Мирний, III, 1954, 203); Коли всіх обшукали, а вагон закрили на залізні прогоничі, за ворітьми зачувся такий плач, такий лемент — серце від них могло розірватися (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 176); Тепер я зрозумів, що потаємні сили І затамовані бурхливі голоси, Як зимова вода, під кригою струмили, Лише чекаючи весняної яси, Щоб повінню залить болота і долини, Коли зачується ячання лебедине (Максим Рильський, Поеми, 1957, 266).
2. безос., рідко. Ставати відчутним, здаватися. Їй не зачувалось, що вона йде усе нижче та нижче [запустила господарство]; а хоч коли й шаснула їй по душі така думка, — вона на неї рукою навіки махнула (Марко Вовчок, I, 1955, 171).