ЗАЧУМІ́ЛИЙ, а, е.
1. Хворий на чуму; заражений чумою. * У порівняннях. І тоді з ним [вигнанцем], як із зачумілим чи то прокаженим, ніхто не тільки не матиме будь-яких справ, а навіть не привітається, не дасть йому шматка хліба або притулку (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 202).
2. перен. Який утратив здатність ясно розуміти; очманілий. [Василь:] Очумайтесь уже ви, задурені та зачумілі душі! Од ладану ви почаділи, оливою замастилися так, що і правди святої не бачите (Панас Мирний, V, 1955, 116); Череда он зачуміла Бреде безбаш по горі (Іван Манжура, Тв., 1955, 72).