ЗАЧУДО́ВАНИЙ, а, е, розм.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до зачудувати. Гершко, не кажучи нічого, поцілував Вольфа в руку. — Добре? — мовив Вольф, зачудований ..такою ніжністю парубка (Іван Франко, VIII, 1952, 356); Федір і Пилипович був зачудований з ерудиції свого співбесідника (Арсен Іщук, Вербівчани, 1961, 328).
2. у знач. прикм. Який виражає зачудовання. Інколи в’ється дорога понад самим Дніпром, і тоді зачудоване око далеко сягає по блакитнім просторі діда-Славути (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 43); Посеред своєї розповіді хорват раптом замовк, зупинивши зачудований погляд на ордені Слави, що висвічував у Козакова на засмальцьованій потом гімнастьорці (Олесь Гончар, I, 1954, 99).