ЗАЧАДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., рідко, ЗАЧАДИТИ, джу, диш, док.
1. тільки док., неперех. Почати чадити, пускати дим, чад, кіптяву. Остап розплющив очі. Це так врадувало стару циганку, що вона забелькотала щось жваво, сильно зачадила з люльки й радісно потріпала Соломію по плечах (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 370); Поет набив собі люльку тютюном і зачадив (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 220); Сивий дід перестав підтягати ґнота, і каганець зачадив їдким димом (Іван Ле, Наливайко, 1957, 232).
2. перех. Наповнювати чадом, димом; вкривати кіптявою. — В Горобцівці оті вороги зачадили, здається, саме повітря. В мене аж голова заморочилась од того чаду (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 181);
// Отруювати чадом, димом. * Образно. Те, що гнало її сина від зиску до зиску, не було вже професія. Це бив злий вогонь, який, перетворюючи на купу попелища буття інших, зачаджував димом і його самого (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 359).