ЗАБУРЧАТИ, чу, чиш, док., розм. Почати бурчати; обізватися бурчанням. — Отак завжди. Вип’є та й лізе межи очі! — сердито забурчав Василь (Панас Мирний, IV, 1955, 147); По кутках заворушились і забурчали розбуркані пасажири (Степан Васильченко, I, 1959, 357); * Образно. Мотори забурчали глухіше (Вадим Собко, Біле полум’я, 1952, 304);
// безос. Почувся солодкий запах теплої паляниці, аж спазмами горло звело, а в животі забурчало (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 164).
ЗАБУРЧАТИ
Тлумачення слова