ЗАБУДЬКО

ЗАБУ́ДЬКО, а, чол., сер. і жін., розм. Людина, що легко, швидко забуває. Син був таким забудьком, що коли вийде на дворище із своєї хижі, то не знає, де стоять двері (Андрій Калин, Закарп. казки, 1955, 98); [Хоростіль:] Як бачу, забудько з вас, панно Юліє! (Іван Франко, IX, 1952, 199); З її [вожатої] легкої руки на табірному подвір’ї з’являється така собі «Дошка юних забудьків», на якій висять на гвіздочку чиїсь забуті труси, чиїсь балетки, чийсь картуз… (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 221).