ЗАБРО́ДА, и. чол. і жін.
1. зневажл. Людина, що прибула звідки-небудь, не тутешня; чужинець; приблуда. — Казала я, темна душа у заброди, а очі, як у гадюки (Петро Панч, В дорозі, 1959, 115);
// Чужоземний загарбник. Вірш [«Боженко» А. Малишка] запалював у читачів люту ненависть до німецьких заброд і кликав до активної дії проти них (Історія української літератури, II, 1956, 631).
2. розм. Людина, що любить бродити, багато блукає. Та він у нас заброда: усе десь блука (Словник Грінченка);
// Про того, хто забрів у воду, ловлячи рибу. Як радувались ми, обвітрені заброди, Смагляві хлопчаки, ..Що риба йде у снасть (Андрій Малишко, Чотири літа, 1946, 159).