ЗАБРЕ́ЗКЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до забрезкнути. Від мисника копицею висунувся товстий, забрезклий на виду хлопчина (Валентин Речмедін, Весняні грози, 1961, 125).
2. у знач. прикм. Набряклий, опухлий. Його жовтуваті очі заіскрилися, ніби промінь впав від них на сіре забрезкле обличчя (Василь Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 246).