ЗАБОРО́НА, и, жін.
1. Наказ не робити чого-небудь. І росло лихо в його серці, і виростало до гарячої відплати, котра не зна ні впину, ні заборони… (Панас Мирний, I, 1949, 147); Його, очевидячки, дратувало, що дичина безкарно летіла над головою, захищена високістю та забороною полювати до Петра (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 196); А слово те [Т. Г. Шевченка], зламавши заборони, Робило тліном трони і корони (Андрій Малишко, Віщий голос, 1961, 6); Круто з сином обійшлася [Лукія] — наклала заборону на телевізор до кінця навчання… (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 86).
2. заст. Захист. [Матушка гумоня:] Мені пишуть, що знову.. збирається [народ] у ватаги, устав мале і велике на заборону краю (Панас Мирний, V, 1956, 75).