ЗАБОРО́ЛО, а, сер., іст.
1. Рухома частина шолома, що опускається на обличчя для захисту від ударів. Увіходить Фауст у панцирі, в шоломі з напівопущеним заборолом (Гете, Фауст, перекл. Лукаша, 1955, 407); Поле, поле моє… Тут ламались мечі й заборола, Тут тріщали щити (Петро Дорошко, Літа.., 1957, 47).
2. перев. мн. Щити з дерева або з каменю, встановлені на мурах фортеці для захисту її оборонців від ворога. Не злякалися міщани, Як половці надтягли; Самі старші огнищани Заборола облягли (Іван Франко, XIII, 1954, 372); Широкі мури галицькі, і заборола на них міцні — від ворожих стріл захищають (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 8).