ЗАБЛУ́ДА, и, жін. і чол., розм.
1. Людина, що збилася зі шляху, заблудила.
2. зневажл. Те саме, що приблуда. Чи у тебе встиду-сорому нема, Що тебе заблуда кожний обніма? (Леонід Первомайський, Слов. балади, 1946, 142); * Образно. Її врода нагадувала степове чисте озерце, в якому відбивалося й далеке сонячне небо, й біла заблуда-хмаринка (Любомир Дмитерко, Наречена, 1959, 117).
3. рідко. Те саме, Що заблуд. Заблуда стала межи нас стіною; Хижацтва ще не зметені сліди (Павло Грабовський, I, 1959, 69).