ЗАБІЛІ́ТИ, і́є, док.
1. Почати біліти, стати білим. Дарка нічого не відповіла, тільки так шпарко-завзято замахала квачем, що й шибка хутко забіліла не згірш від її обличчя (Леся Українка, III, 1952, 655); Вранці сніг війнув із поля, Й забіліло все навколо (Михайло Стельмах, Живі огні, 1954, 7).
2. Виділитися своїм білим кольором; з’явитися, показатися (про білі предмети). Та забіліли сніги, Забіліли білі (Українські народні ліричні пісні, 1958, 543); З кущів забілів ріг хати (Степан Васильченко, I, 1959, 270).