ЗАБІЯ́КА, и.
1. чол. і жін. Той (та), хто заводить, починає бійку, любить битися. — Я був тоді найгірший забіяка в селі і найліпший керманич на весь Черемош (Іван Франко, IV, 1950, 387); Влетів у двір відомий всім забіяка Сивенко; він ще коло хвіртки зняв і кинув під паркан свитку, поплював у руки й полетів у той бік, де борюкалися між собою скілька душ школярів (Степан Васильченко, I, 1959, 149).
2. чол., заст. Убивця, розбійник. Ти.. волоцюга, забіяка, злий катюга, нічого о собі не дбаєш, о розбою помишляєш (Павло Чубинський, V, 1874, 233).