ЗАБАГАТО

ЗАБАГАТО, присл. Більше, ніж треба, можна. Мучиться качка, як ухопить чого сухого забагато та й не здужає проглинути (Лесь Мартович, Тв., 1954, 214);
//  у знач. присудк. сл. Він не раз уже їм оповідав про вітер, але дітям ніколи не було забагато (Антін Крушельницький, Буденний хліб.., 1960, 173); — Будемо нести поперемінно, одній тут забагато! (Михайло Чабанівський, Стоїть явір.., 1959, 176); [Руфін:] Так, так… спокійно може спати цезар, бо забагато було тих Брутів, щоб вірити в їх силу… (Леся Українка, II, 1951, 364); Мар’ян кидав їм болем і гнівом налиті слова: — Можна людину кривдити день, місяць, рік, але ж не вік, бо то вже забагато (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 201).