ЮНА́ЦТВО, а, сер.
1. Молодий вік; період життя, коли людина буває юною; юність. Юнацтво моє проходило щасливо, і мені здавалося, що ніяких труднощів на моєму життьовому шляху не буде (Юрій Яновський, II, 1954, 17); Тільки очі я закрию, Дні юнацтва я згадаю (Микола Нагнибіда, Слово.., 1954, 72).
2. збірн. Молоді люди обох статей; юнаки. З різних кінців, з різних сторін назліталося юнацтво набиратися розуму, слухати правди-слова… (Панас Мирний, I, 1954, 347).
3. перен. Сміливість, хоробрість, завзяття; молодецтво. — Покиньте ж се дурне юнацтво І розійдіться по домах (Іван Котляревський, I, 1952, 185); — А добрий юнак, о, добрий! Один хіба Кирило Тур йому в юнацтві рівня (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 89).