ЮГА́, и, жін.
1. Те саме, що імла. Палке небо, жовтувата Недвижима пилюга. Млява спека й тьмянувата, Де не глянеш, скрізь юга (Іван Манжура, Тв., 1955, 72); Сонце.. витріщилося зверху.. Понад озером закурилася легенька синяста юга (Дніпрова Чайка, Тв., 1960, 115); Навкруги весь степ як у тумані од юги (Андрій Головко, II, 1957, 224).
2. Снігова буря; завірюха, хурделиця. А все як давнє спогадаю, То воскресає і воно: Та люта ніч, юга холодна… (Микола Чернявський, Поезії, 1959, 94);
// Сніг, що переноситься низовим вітром. Вітер шаленів. Він люто здував з горбів суху, колючу югу, болісно бив нею в обличчя, сипав під ноги (Володимир Бабляк, Вишневий сад, 1960, 342).