ЯВОРИ́НА, и, жін.
1. Окреме дерево явора; явір. Темно в лісі. Молода струнка яворина, вкривши коріння оксамитовим мохом, високо сягає рябеньким стовбуром (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 35); В партизанськім лісі яворина Похилилась сумно до води (Леонід Первомайський, I, 1958, 353); Він прилітає з далекого краю, Не спочиваючи, лине, лине, Здається, на світі миліш немає, Чим наше подвір’я, стара яворина (Андрій Малишко, Звенигора, 1959, 52); * У порівняннях. Батько здалік милується своєю донькою. Он ба, яка виросла, мов молода яворина (Іван Цюпа, На крилах.., 1961, 237).
2. збірн. Яворовий ліс; яворова памолодь. Ой вже мені не ходити по тій яворині (Коломийки, 1969, 215); Максим, мов здоровий дубчак між явориною, визначався між усім тухольським парубоцтвом (Іван Франко, VI, 1951, 34); Молоденька яворина так і облипла коло нього [дуба], мов діти коло діда, як казку розказує (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 459).