ЯТЬ

ЯТЬ, ятя, чол. Назва літери (Ь) церковнослов’янської й дореволюційної російської абетки, що позначала звук, який пізніше в українській мові розвинувся в «і». Скільки літ, не зна ніхто — П’ятдесят чи може сто. Бо і тих, що вже старі, По колишнім букварі Він учив читать, писать Через іжицю і ять (Платон Воронько, Тепло.., 1959, 35)..
♦ На ять: а) (у знач. прикм.) найвищої якості. [Марко:] Стайня у вас і коні на ять… (Микола Куліш, П’єси, 1960, 140); б) (у знач. присл.) дуже добре. [Шметелюк:] Хай побачать, хто такий Шметелюк! Я заробляю на ять і все одержую на ударницькі талони (Іван Микитенко, I, 1957, 236).