ЯСНІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок.
1. Ставати, робитися ясним, яснішим; світліти. Єремія вернувся до намету, як вже небо на сході ясніло (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 215); В саду вже бриніли бджолині крила, яснів над Балаклавою край неба (Василь Кучер, Чорноморці, 1948, 27);
// безос. Світати, розвиднятися. За скелями починало ясніти: світало вже (Степан Васильченко, I, 1959, 147); Ніч відходила, даючи місце дневі. Досить сказати, що ясніло все більше й більше (Юрій Яновський, I, 1958, 211).
2. Випромінювати світло; світитися, сяяти. Все навкруги виглядало по-зимовому, хоч весняне сонце ясніло у всій красі (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 103); Над вхідними дверми клубу ясніла електрична лампочка (Анатолій Хорунжий, Незакінчений політ, 1960, 94); Ранкова зоря ясніла у небі, віщуючи погожий день (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 353); * Образно. Ясніє зорями Кремля Москва над нашим краєм (Наталя Забіла, Малим.. 1958, 53);
// Те саме, що блищати 1. Затока ясніє перед хлопцем, як довгасте блискуче люстро (Олесь Донченко, II, 1956, 276); На шапці в нього далеко ясніла вирізана з блискучої жерсті велика п’ятикутна зірка (Олесь Гончар, III, 1959, 244);
// Виділятися серед чого-небудь світлим, яскравим кольором; виднітися. Далеко на узліссі ясніло два білих намети, над ними біліли бунчуки (Натан Рибак, Переяславська Рада, 1948, 119); Ми з’їжджаємо на шкільне подвір’я, де ясніє великими вікнами двоповерхова, червоної цегли школа (Михайло Стельмах, Щедрий вечір 1967, 226); На крутому урвистому березі річки темно-зеленими прожилками виступає глей, білими розводами ясніє глина (Іван Цюпа, Добротворець, 1971, 128); * Образно. Давня і велика дружба ріднить український і туркменський народи, дружба випробувана і непорушна. І десь біля джерел її, біля самого початку ясніє високочолий, могутній образ Тараса Шевченка (Літературна Україна, 30.V 1964, 6).
3. перен. Набирати веселішого, радіснішого, привітнішого виразу (перев. про обличчя, очі). Увійшла бабуся старесенька-старесенька, — аж до землі поникає, та вся-усенька зморщена; тільки її очі чорні іще живуть і ясніють (Марко Вовчок, I, 1955, 122); Його лице ясніло якимсь незвичайним блиском (Іван Франко, VII, 1951, 271); Він підходить до парканчика і одразу ясніє: на подвір’ї біля ясена зупинився його син.. Незвична ніжність прокидається в нього до сина (Михайло Стельмах, II, 1962, 40);
// безос. Дивиться на їх [дівчат] Щур.., і чогось на душі ясніє (Степан Васильченко, I, 1959, 231).
4. перен. Ставати яснішим, логічнішим, чіткішим. Була урочистість в поснулому домі. Серця розкривались, ясніли думки (Леонід Первомайський, II, 1958, 343).