Я́ЩІР, ящера, чол., зоол.
1. Ссавець з подовженим тілом, вкритим зроговілими пластинками, довгим хвостом, невеликою головою, короткими лапами і міцними кігтями; поширений в Африці та Азії.
2. заст. Назва вимерлих плазунів і земноводних. Найбільшим серед динозаврів [наприкінці мезозойської ери] був травоїдний ящір диплодок, що пересувався на чотирьох ногах і мав від голови до кінчика хвоста двадцять п’ять метрів довжини (Наука і життя, 3, 1973, 38); Одна за одною запалали німецькі «пантери». З довгими жерлами гармат вони скидались на ящерів прадавньої ери (Олесь Донченко, VI, 1957, 200).