ЯСЕНОК

ЯСЕНО́К, нка, чол. Зменш.-пестл. до ясен. Він.. заходить на просте селянське подвір’я. Воно не лементує лихими собаками, не відсапується худоб’ячим подихом, а скромно красується лише двома ясенками й кількома вишнями (Михайло Стельмах, I, 1962, 649); З-за лісозахисної смуги.. між невисокими напівоголеними кронами ясенків і кущів акації проглядали колгоспні будівлі (Олександр Підсуха, Віч-на-віч, 1962, 99);  * У порівняннях. Він у батьківській киреї — високий та рівненький собі, мов ясенок (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 272).