ЯРЧА́, ати, сер.
1. Ягня (до року). Стоїть чабан, а то десь присяде на хвилинку, подивиться, як маленькі ярчата смачно пощипують травичку (Хлібороб України, 8, 1965, 24).
2. Перше щеня, особливо від суки першого поносу. [Риндичка:] Я бабувала на хуторах у Байбаків і звідтіль його [Рябка] принесла щеням; і казано мені, що воно ярчаї (Марко Кропивницький, I, 1958, 508).