Я́ЛОВИЙ, а, е.
1. Який не дає приплоду (про самиць сільськогосподарських тварин). Щастя, як горох з мішка, так і сиплеться на нашого Павлуся, і урожай у його луччий [кращий], як у других, і корів нема ялових (Олекса Стороженко, I, 1957, 58);
// перен., розм. Який не має дітей (про жінку). Штефан.. мав дружину — бездітну Марію.., яку образливо прозивали яловою княгинею (Народна творчість та етнографія, 4, 1968, 41); П’ять років не мав Коваль Андрій дитини, Хима ялова ходила (Яків Качура, II, 1958, 11).
2. розм. Неродючий (про землю). Ялова земля не нагодує, а сама їсти просить (Українські народні прислів’я та приказки, 1963, 246); Ішли [люди на сход] ліниві, сірі, важкі, наче груддя ялової землі, яка їх зродила (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 98); Краще ялову ріллю самому орати, як із буйної хопту полоти… (Уляна Кравченко, Вибр., 1958, 395).
3. перен., розм. Пустий, безпредметний, нікому не потрібний. Ви побоялись ризикувати.. А тепер.. непрошені приходите з своїми яловими порадами … (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 147);
// Те саме, що марний1 1. Покину човен, пхну ногою, відпекаюсь ревучих хвиль та в тебе відпічну [відпочину] в спокою, позбувшись ялових зусиль (Уляна Кравченко, Вибр., 1958, 47).
4. Вигот. із шкіри великої рогатої худоби. Ялові ремінці підтримували каски (Іван Ле, В снопі.., 1960, 204).
ЯЛО́ВИЙ, а, е, діал. Ялиновий (у 1 знач.). За селом в яловім бору Важке гудіння пронеслось (Іван Франко, X, 1954, 314).