ЯКОВО.
1. присл. пит., заст. Як (див. як 2). Яково-то йому, голубчику мойому, у тій дорозі буде? (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 140); Підняла очі Горпина, а в очах сльози. — Ми-то перетерпимо, — каже, — а дитина як? Яково їй терпіти? (Борис Грінченко, I, 1963, 252);
// Скільки. На плацу зібралась купка людей, дві якісь жінки плакали, виглядаючи своїх поміж пар-ами в кайданах. Яково лихих, розпачливих голів пройшло поміж тими парами (Марко Вовчок, I, 1955, 363).
2. спол. з’ясувальний. Приєднує підрядні додаткові речення. Як став він говорити, яково важко у чужих людей жити та яково сумно, почала тоді дівчина знов сильно й гірко плакати (Марко Вовчок, I, 1955, 350).