ЯКОМОГА, рідше ЯКМОГА, присл.
1. З усіх сил, наскільки можливо. — Вип’єш [зілля] — біжи якомога; Що б там ні кричало, Не оглянься, поки станеш Аж там, де прощалась (Тарас Шевченко, I, 1963, 59); Яків того року таки добре заробив. Налягав якомога, бо знав, за що, то й діло кипіло (Марко Вовчок, I, 1955, 73); Алла Михайлівна на вулиці прискорила ходу і старалася якмога закритись від куряви парасолькою (Леся Українка, III, 1952, 604); Всяке додому спішить якмога (Павло Грабовський, I, 1959, 315); Він якомога відтягував розмову з Грицьком (Андрій Головко, II, 1957, 553); Данило все ще поривався довести, що треба якомога поспішати всім, треба зміцнити 3-ю червоноармійську роту в Золотоноші (Іван Ле, Ю. Кудря, 1956, 47).
2. Уживається як підсилення при вищому ступені прикметників та прислівників. Тихович поспішавсь якмога швидше покинути село, де зазнав стільки сумних пригод (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 230); Купріян кумекав, що машини приносять більше користі, ніж живі руки, і не марнував часу та запроваджував у своєму господарстві цих машин якомога більше (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 414); — Швидше! — гукали йому тепер, як завжди гукають останньому. А він дбайливо ув’язував себе якомога міцніше, щоб не зринути з петлі, не зірватись (Олесь Гончар, III, 1959, 102).