ЯКОБІ́НЕЦЬ, нця, чол.
1. Представник революційно-демократичних шарів французької буржуазної революції кінця XVIII ст.; член якобінського клубу. Якобінці 1793 року були представниками найреволюційнішого класу XVIII століття, міської й сільської бідноти (Ленін, 32, 1973, 298); Робесп’єр, вождь якобінців, дякував Жан-Жаку Руссо за те, що той навчив його пізнавати самого себе (Павло Тичина, III, 1957, 216).
2. перен., заст. Людина революційних, лівих політичних переконань; вільнодумець. Батько мій, та й дід по матері, були, як майже всі освітніші росіяни початку XIX в., скорше всього якобінцями, держались якоїсь мішанини республіканства з цезаризмом (Михайло Драгоманов, II, 1970, 152); — Крамольники і якобінці довели до того, що наші кріпаки стали голови піднімати (Натан Рибак, Помилка.., 1956, 143).