ЯЧАТИ, ячу, ячиш, недок.
1. Жалібно кричати, квилити (про птахів, перев. лебедів). На озерах, на болотах Крила птахів лопотять: Сірі гуси ізнялися, Білі лебеді ячать (Олександр Олесь, Вибр., 1958, 353); Над водою урагани мчать, Паруси злітають над водою, Понад піною холодною, рудою Журавлі потомлені ячать (Терень Масенко, Сорок.., 1957, 32); Гуси ячать над землею (Борис Олійник, На лінії.., 1972, 49); * Образно. Блакить ячить, і гори, як орган, І пісня, як рука, що не дає укласти (Леонід Первомайський, I, 1958, 130); Вози, спускаючись на гарячих гальмах, лунко ячали в міжгір’ї, мов лебеді з старовинних слов’янських пісень (Олесь Гончар, III, 1959, 338).
2. розм. Кричати, гомоніти (перев. про людей). — Прийдеш з поля, то діти хазяйські, як поросята годовані: пустують, ячать… (Архип Тесленко, З книги життя, 1949, 4); Оглянувся назад — ледве видно в туманах стежину, А прислухаюсь — ледве якісь там ячать голоси… (Максим Рильський, II, 1960, 253).