Я́БЛУЧКО, а, сер.
1. Зменш.-пестл. до яблуко 1, 2. [Денис:] Я.. переліз через пліт й украв з півдесятка яблучок (Марко Кропивницький, II, 1958, 445); Вона ретельно визбирувала падалицю, кожне яблучко старанно розрізала й нанизувала на нитку сушитись (Олесь Донченко, II, 1956, 106); Зінаїда Петрівна.. схвильована. Якби вдень, було б видно, як під квітчастою хусткою яблучка щік пашать, палають (Олесь Гончар, Бригантина, 1973, 59); * У порівняннях. Мов яблучко у садочку, Кохалась дитина (Тарас Шевченко, II, 1963, 28); Щоки червоніли, як червонобокі яблучка, губи були повні та червоні, як калина (Нечуй-Левицький, II, 1956, 307).
♦ Недалеко відкотиться яблучко від яблуньки (яблуні) див. відкочуватися.
2. Назва пісні й танцю. Якийсь морячок-одесит просто під відчиненим вікном у начальника вокзалу пішов вибивати «яблучко» (Олесь Гончар, II, 1959, 126).
3. Центральна частина мішені (у 1 знач.) у вигляді чорного кружка. — В яблучко! — зрадів Сергій (Іван Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 34).
4. Те саме, що гал (див. гали 1). Колись гали, зокрема дубові (їх у народі звуть дубовими «яблучками»), використовували для виготовлення чорнила (Наука і життя, 5, 1973, 41).