ВИЗНА́ННЯ, я, рідко ВИЗНАТТЯ́, я, сер.
1. Дія за значенням визнати 1—3. — Визнання нас французами — питання днів. — А що нам з того визнання? Яка користь? — Як це! — навіть посміхнувся Павло. — Та вже сам факт виходу на міжнародну арену (Андрій Головко, II, 1957, 484); По його [Павла] визнаттю, продумавши, стала громада радитись — що робити (Марко Вовчок, I, 1955, 175).
2. Те, в чому хто-небудь признається. У дворі було тихо, ніби дівчина скам’яніло стояла на своїм місці.. А можливо, вона спересердя кусала губи, що не пощастило їй видобути від нас визнання, хто ми (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 87).
3. Загальна позитивна оцінка кого-небудь в суспільстві. Панас Карпович Саксаганський мав щастя здобути собі всенародне визнання (Максим Рильський, III, 1956, 346).