ВИ́ЗДИХАТИ, ає, док., розм.
1. Загинути до останнього де-небудь (про тварин, птахів і т. ін.). Та й півні кукурікають, щоб вони виздихали! (Олекса Стороженко, I, 1957, 90); На подвір’ї ходили олені. За огорожею лежала корова, свині. Все виздихає від отрути (Анатолій Шиян, Гроза.., 1956, 567).
2. зневажл. Вимерти (про людей). Каже [Ничипір] собі нищечком: — А щоб ви виздихали з вашою вигадкою їсти вареники! (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 114); — Ворогів багато примазалось, у всі щілини, мов ті таргани, поналазили. Міцним тютюнцем треба їх підкурювати, поки виздихають (Олесь Донченко, I, 1956, 378).