ВИВОЛІКАТИ

ВИВОЛІКА́ТИ, аю, аєш, недок., ВИ́ВОЛОКТИ, очу, очеш; мин. ч. виволік, локла, ло; док., перех. Волочачи, витягати кого-, що-небудь звідкись за межі чогось або кудись. Швиденько виволікає [Мавка] з лісу чималу суху деревину (Леся Українка, III, 1952, 228); За хвилину жандарми виволікають надвір напівроздягнутого Семка, що шалено відбивається від них (Олесь Гончар, Партиз. іскра, 1958, 91); Тоня вдалась і справді красна: невід був повнісінький.. Рибалки насилу виволокли її на берег (Нечуй-Левицький, II, 1956, 249); Засапавшись, [Лодиженко] виволік колеса на рейки і з великим зусиллям прилагодив площадку (Іван Ле, Міжгір’я, 1953, 283).