ВИВІТРЮВАТИСЯ, юється, недок., ВИВІТРИТИСЯ, иться, док.
1. Зникати від руху свіжого повітря. Весна — небезпечна пора для вимерзання. Тривожні погляди розпливалися в зелених просторах. Поблискували хліба, вивітрювалася волога (Костянтин Гордієнко, Дівчина.., 1954, 17); Не вивітрюючись, застоялись у високім бур’яні густі пахощі прив’яленого сонцем полину (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 526);
// перен. Стиратися в пам’яті, забуватися. Незабаром те, що він пережив у Неаполі, почало вивітрюватися із його пам’яті (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 430); Всі важкі думки Ніни вже вивітрилися, навіть згадки не лишилося про розмову в райвно (Олександр Копиленко, Земля.., 1957, 34);
// перен. Зникати, втрачаючи своє значення, гостроту. Але тепер інші часи: романтизм вивітрюється, його виганяють навіть із найбільш властивих йому меж кохання (Степан Васильченко, I, 1959, 373); [Степан Демидович:] І чого се дочці так не сподобався писар! Ну, та це в неї вивітриться. Молода ще дуже (Володимир Самійленко, II, 1958, 135).
2. Повільно руйнуватися, змінюватися під дією вітру й інших атмосферних явищ. В результаті тривалої дії вітру вивітрюються тверді гірські породи (Наука і життя, 8, 1956, 38); Якось лагодив я на хазяйській хатині димаря: цеглу, що вивітрилась, заміняв новою (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 11).