ВИВАЛЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., ВИВАЛИТИСЯ, люся, лишся, док.
1. Падати, обвалюватися, руйнуючись від часу або від удару, тиску. І палац уже, видно, давній.. Стіни пооблупані, де-не-де вивалюється цегла (Панас Мирний, I, 1949, 178); Артьомов попробував його [вікно] відчинити, але гнила рама вивалилася і вікно розсипалося (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1950, 104); Чоловіки вперлись руками, і частина стіни з тріском вивалилась (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 22);
// Випадати звідки-небудь при русі, нестійкому положенні і т. ін. Нескладна лебідка підіймала площадку разом з машиною так, що буряки самі -вивалювалися з кузова (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 528); Обоє, і писар і старшина, вивалилися з саней у сніг (Степан Васильченко, I, 1959, 129);
// Виставлятися, висуватися назовні повністю. Язик вивалився із рота (Словник Грінченка).
2. Те саме, що вивалювати 4. Гомонів натовп, що вивалився з поїзда і сірою лавиною плив до привокзальної площі (Микола Олійник, Леся, 1960, 70);
// Вайлувато, незграбно виходити звідки-небудь. Задьористо хтось з молодших командує в сінях, і хлібороби починають важко вивалюватися на подвір’я (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 383); На небі вже висіялися зорі, коли Мітла з Півнем з підбитими очима вивалилися з корчми (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 225).