ВИТРУ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ТРУТИТИ, учу, утиш, док., перех., діал.
1. Виганяти. Як не витрутив, то випхав (Номис, 1864, № 8031); Недарма ж жінка та діти витрутили тебе з хати! (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 9).
2. Виривати, відбирати що-небудь. Якась невидима рука витручувала йому з рук роботу (Іван Франко, III, 1950, 165); Чує дід, що сон його ломить, до сіна його голову нахиляє і притискає, із рота папіроску витручує, очі йому заклеює (Марко Черемшина, Тв., 1960, 252).