ВИСВАТУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИСВАТАТИ, аю, аєш, док., перех.
1. заст. Просити, домагатися у батьків згоди на одруження з їх дочкою через старостів чи взагалі посередників, здійснюючи обряд сватання. Вернулися Люде з рушниками, з святим хлібом обміненим.. Таку кралю висватали, Що хоч за гетьмана, То не сором (Тарас Шевченко, I, 1951, 317); Старші брати висватали йому десь у сусідньому селі багату наречену (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 347).
2. за кого, кому. Знаходити для кого-небудь наречену або нареченого, одержавши згоду на одруження. Хлопчисько ні до чого, так давай його за мене висватати, нав’язати мені біду на голову! (Іван Франко, IV, 1950, 258); — За кого зможе вона в наш час висватати дівчину з освітою, але без грошей? Хіба що за вдівця з купою дітей… (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 527); — Ми тебе тут і оженимо, — жартує Яресько.. — Вкраїночку таку висватаємо, що ну? (Олесь Гончар, II, 1959, 70).
3. перен., розм. Пропонуючи кому-небудь зайнятися чимось, взяти участь у якійсь справі і т. ін., домагатися згоди на це. — Якраз оце висватую Грицька.. — А за кого ж? — Поки що за кооперацію, — сказав Діденко. — Агітую на курси Грицька (Андрій Головко, II, 1957, 560).