ВИСПІВУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИСПІВАТИ, аю, аєш, док.
1. тільки недок., неперех. Співати, старанно виводячи мелодію, довго, натхненно; співати. Та сам собі у бур’яні, Щоб не почув хто, не побачив, Виспівую та плачу (Тарас Шевченко, II, 1953, 45); Марина, збираючи в огороді огірки та стиха виспівуючи, думала про те, з ким то їй доведеться рядом у полі жати (Панас Мирний, IV, 1955, 222); Оленка виспівувала на все горло (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 78).
2. перех. Співати що-небудь. Сестра Катря — на городі од початку до краю виспівує легенду про брата та сестру, що звінчалися, не впізнавши одне одного (Степан Васильченко, II, 1959, 359); Діти підводили до нього [дощу] свої смагляві мокрі личка і виспівували: «Дощику, дощику, перестань, поїдемо на баштан!..» (Олександр Довженко, Зачарована Десна, 1957, 61); Дездемона дуже гарно виспівала пісню про вербу (Леся Українка, V, 1956, 48).
3. тільки недок., неперех. Співати гарно, довго (про птахів). На дерезі сидів соловейко, та так же виспівує прехороше та голосно! (Нечуй-Левицький, I, 1956, 65); Барвистий щиголь.. радісно виспівував, зустрічаючи весну (Анатолій Шиян, Гроза.., 1956, 373).
4. тільки недок., неперех., перен. Видавати тонкі, протяжні звуки при певній дії (про інструменти, машини і т. ін.). Гостра пилка, заглиблюючись в дерево, виспівує зовсім так, мов жучок-музичка (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 77); Над Дніпром виспівують косарки (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 214).
5. неперех. Проводити певний час у співах, співаючи. Таке співуче, що ввесь день тобі виспіває (Словник Грінченка).
6. тільки док., перех., розм. Добути співами. Виспівав собі дівчину любу та гарну (Марко Вовчок, I, 1955, 275).
7. тільки док., перех. Довго співаючи, втратити голос, здатність співати. Колись співав по ярмарках, а тепереньки тілько луна ходить по світу од його пісень: увесь голос виспівав і бандуру потрощив (Олекса Стороженко, I, 1957, 79).
8. перех. Розповідати про що-небудь у пісні, передавати щось у мелодії; оспівувати. Шевченкова слава все більше та більше зростала. Це вже був не Кобзар, що виспівує долю рідного народу, а український пророк, що проповідував людям любов, правду та братерство (Панас Мирний, V, 1955, 312); Еге, багато пригод знає чумацький отаман і не про одну виспівує йому, вимовляє голосна сопілка (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 182); В пісні бажаю життя виспівати, перетопити в пісню усе, що має світ (Уляна Кравченко, Вибр., 1958, 251);
// Виливати, передавати піснею яке-небудь почуття. [Семен:] Наодинці й балакаєш з серцем, ніби з людиною, і виспіваєш його й скарги, його й радощі… (Марко Кропивницький, I, 1958, 62); Повій, буйний вітре, од самого моря, Навій мені пісню, щоб виспівать горе (Володимир Самійленко, I, 1958, 71);
// Вихваляти, прославляти. — Ти не згоджуєшся? — спитав Петро. — Любов виспівувати? — бевкнув Жук (Панас Мирний, I, 1954, 351); — Справді, чому я не поетеса? Чому б мені не виспівувати пишними сонетами хоч би й оце зелене зачаровання? (Іван Ле, Міжгір’я, 1953, 68).
9. перех. і неперех. перен., розм. Говорити багато і довго, твердячи що-небудь. — Мушу Вам сказати,.. що так не годиться. І почала виспівувати йому за те, що вчора не з’явився на обід та вечерю (Василь Козаченко, Сальвія, 1959, 178);
// тільки док. Розповісти щось, признатися в чомусь. — Чекай, зараз ти нам більше виспіваєш! — сказали [сторожі] і зачали переводити з ним слідство по-свойому (Іван Франко, II, 1950, 116); — Тут він [шпигун] признається. Я вам кажу! Мені він, сукин син, виспіває все… (Мирослав Ірчан, II, 1958, 15).