ВИСО́КІСТЬ, кості, жін.
1. Простір на великій віддалі від землі. Летить орел понад морем по високій високості (Павло Чубинський, V, 1874, 479); Небо синіло в високості чисте, безхмарне (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 133); Розбуджена.. невтомним щебетанням жайворонка у високості, трубним криком журавлів, відчуває людина стремління пригорнути весь голубий світ (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 137).
2. Висока, гірська місцевість. Подекуди на половині високості гір виступали тераси (Нечуй-Левицький, II, 1956, 382); Не забуду ті долини, Сині високості, Як із кожної хатини Нас гукали в гості (Микола Нагнибіда, Вибр., 1957, 58).
3. перен. Велич, величчя. Не згинув ти [український народ]; Зберіг високість духу, Не витратив багатої снаги (Павло Грабовський, I, 1959, 123); Вогнем схопився Київ у творчій високості! (Павло Тичина, I, 1946, 71).
4. заст., у сполуч. із займ. ваша, його, її, їх. Титулування деяких осіб, належних до роду монарха.