ВИСОЧІТИ, чи́ть і чіє, недок.
1. Виділятися висотою, підноситися над чим-небудь, міститися вище чогось. Височить гора Чернеча В ранішній імлі… (Микола Шпак, Вибр., 1952, 87); Кілька високих струнких димарів височіли над будівлями заводу (Микола Трублаїні, II, 1955, 28); Машиністом я став! Височить відтоді Мій портрет поруч з іншими в скверику (Степан Олійник, Вибр., 1959, 198).
2. перен. Виділятися серед інших визначними досягненнями, видатними особливостями. Багато породила польська земля славетних учених — серед них, як маяк у століттях, височіє Коперник (Максим Рильський, III, 1956, 294); Зовсім осібно, як чарівний заквітчаний острів, височіє в творчій спадщині Лесі Українки «драма-феєрія» — «Лісова пісня» (Радянське літературознавство, 1, 1964, 67).