ВИСОЧІ́НЬ, і, жін.
1. Простір на великій віддалі від землі. Яка широчінь та височінь! Як широко розступилось навкруги небо! (Нечуй-Левицький, II, 1956, 398); Весь ясний соняшниковий світ стояв нерухомо, наче хор вродливих дітей, що втупили у височінь свої радісні обличчя (Олександр Довженко, I, 1958, 67); Стрімко йдуть [реактивні літаки] у височінь і тягнуть угору білі стрічки (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 14).
2. перен. Високий, значний рівень розвитку чого-небудь. І коли тепер у нас спорт організовано, піднесено на нечувану височінь,.. в кожній сім’ї — чи стрибун, чи бігун, чи штангіст (Остап Вишня, I, 1956, 401); Це його [Русевича] заслуга, що завод піднісся на втрачену за роки розрухи височінь! (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 161).