ВИШНЯ́К, чол.
1. род. а. Те саме, що вишник 1. У городі під самими вербами ріс густий вишняк (Нечуй-Левицький, II, 1956, 148); У вишняку на всі голоси заливався соловей (Юрій Збанацький, Незабутнє, 1953, 46).
2. род. у, розм. Те саме, що вишнівка. [Писар (наливає і п’є):] А славний ваш вишняк! Варто й повторити (Іван Франко, IX, 1952, 60); Поволі підводить [Шмалій] важку голову і на стелі бачить виразні сліди вишняку (Михайло Стельмах, I, 1962, 120).