ВИ́ШКРЕБОК, бка, чол., розм.
1. Невеликий хліб із залишків тіста на дні та стінках макітри, діжі.
2. перен., жарт. Про останню дитину в сім’ї;
// лайл. Про неповноцінну, зневажувану людину. [Женя:] Геть відціля, мерзота, вишкребки всього, що є найгидчішого у світі, геть!.. (Марко Кропивницький, II, 1958, 472); — О, я помирюся з цим вишкребком Косінським. Не інакше, як Замойський його й підкинув нам для розбрату (Іван Ле, Наливайко, 1957, 43).