ВИ́РЯЧЕНИЙ, а, е, розм.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до вирячити. Я тільки бачив вирячені на мене з подиву очі хлоп’ят, їхні витягнуті обличчя й розкриті роти (Леонід Смілянський, Сашко, 1957, 146).
2. прикм. Дуже випуклий (про очі). Зелена жаба, притаївшись у рясці біля берега, втупила вирячені очі в людину, яка жадібними ковтками пила воду (Олесь Донченко, III, 1956, 182).