ВИПИРА́ННЯ, я, сер.
1. Дія за значенням випирати.
2. с. г. Оголення вузла кущіння разом з корінням в озимих злаків при таненні снігу, що спричиняється до загибелі рослин: Рано навесні посіви озимини боронують, за винятком тих ділянок, де вона слабо розкущилася або має ознаки випирання (Комуніст України, 11, 1960, 4).