ВИПИХАТИ, аю, аєш, недок., ВИПХАТИ, аю, аєш, док., перех., розм.
1. Пхаючи, примушувати кого-небудь вийти звідкись, кудись. Уляна з кулаком на дорогу випихає Андрійка за двері (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 441); Господиня дає горщик з борщем, що він [хлопець] уже його сьорбав третій день, і випихає в темну хижку (Петро Панч, II, 1956, 451); Три жінки в нерішучості зупинились біля дверей, випихають одна одну наперед (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 317); Пані випхала тоді Настю за двері (Марко Вовчок, I, 1955, 265); * Образно. Невістку свою в найми випхала [Конониха] (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 317);
// Пхаючи, витискати, висовувати, вивозити поперед себе. Надибала [Маріка] качалку, за качалку — тарах по віконцю, випихає солому (Степан Васильченко, II, 1959, 217); Ліля і Марія випхали перед собою до їдальні крісло-коляску, де напівлежав Геннадій (Іван І. Волошин, Місячне срібло, 1961, 89).
2. перен. Віддавати (заміж). — Вона [мати] тебе випихає на троє дітей, аби не за мене (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 233); — Мудрості великої не треба, щоб випхати дочку заміж (Михайло Чабанівський, Балканська весна, 1960, 459).