ВИ́ПРОСТАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до випростати. Вона тримала руки, випростані перед собою (Юрій Смолич, Ми разом.., 1950, 15); Вершник під’їхав. Ноги були випростані із стремен (Петро Панч, О. Пархом., 1939, 89).
2. прикм. Рівний, прямий. Постать її була випростана (горбитись вона не звикла) (Леся Українка, III, 1952, 516); Сам Мануйло виступає з гирлигою поперед овець, стрункий, випростаний (Олесь Гончар, Таврія..: 1957, 130).