ВИПРАВЛЯТИСЯ, яюся, яєшся, недок., ВИПРАВИТИСЯ, влюся, вишся; мн. виправляться; док.
1. Розгинаючись, робитися прямим, рівним; розправлятися. Похилився стан [Тетяни] та й не виправлявся, але Макар того досі не примічав (Любов Яновська, I, 1959, 70); — Криве дерево не дуже виправляється (Юрій Мушкетик, Чорний хліб, 1960, 134); Повиймав із скрині жупан, шапку, пояс, почепив усе на кілочку, щоб виправилось (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 165); Він [Антін] чи не вперше за своє життя виправився на весь свій зріст і розігнув руки… (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 145).
2. Поправляти, уточнювати свій вислів, що-небудь сказане. — Ти маєш рацію, дитино моя. Я цього так не лишу. Не можу лишити, — виправився він (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 53); — Голодностепська проблема — це неабияке явище в індустріалізації Росії, — і, похопившись, [професорі виправився: — в індустріалізації Радянської Росії (Іван Ле, Міжгір’я, 1953, 110).
3. Позбуваючись вад, перевиховуючись, робитися кращим. Він бився з хлопцями на вулиці, тікав з уроків, просився до товариша і їхав на Дніпро, каявся у всьому, обіцяв виправитися і знову шкодив (Іван Сенченко, На Батиєвій горі, 1960, 20); А Ніна ж думала, що хлопець остаточно виправився і що це вона так зуміла його перевиховати (Олесь Донченко, V, 1957, 448).
4. Те саме, що виправдовуватися 1, 2. — Я, їй-богу, не думав її образити, — почав виправлятися Довбня (Панас Мирний, III, 1954, 247); — Та хіба я барюся? Я й так он скільки вробив! — виправлявся наймит, оббиваючи мітлу об чобіт (Борис Грінченко, I, 1963, 264).
5. діал. Вирушати куди-небудь. Виходило, що, не оженившись, ніяк не можна на Томську виправлятись, бо без жінки не можна буде з дітьми обійтися ні в дорозі, ні на новому місці (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 290); — Такий полковник Лобода! Днини не всидить без бійки, знов, кажуть, на Дунай виправляється (Іван Ле, Наливайко, 1957, 130).