ВИПЛИГУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИПЛИГНУТИ, ну, неш, док.
1. Стрибаючи, вибиратися звідки-небудь, з чогось або з’являтися десь. Чорні потвори [дельфіни], мов виводок чортів, виплигують з глибини (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 289); Спалахували на очах [танки], потрапивши під нещадний вогонь, виплигували танкісти, охоплені полум’ям (Юрій Яновський, Мир, 1956, 203); Не доїжджаючи до своєї станції, Яшко на ходу виплигнув (Андрій Головко, I, 1957, 172); Він метеором пролетів вулицю, виплигнув на галявину і опинився біля свого літака (Натан Рибак, Що сталося.., 1947, 28);
// Стрибаючи, вибиратися вгору на що-небудь. Часом виплигувала на верх [хаток], на покрівлю прудка коза, щипала травицю або стояла, піднявши вгору мордочку з борідкою (Нечуй-Левицький, I, 1956, 50).
2. Плигати раз у раз; плигати протягом певного часу. Грає Вихтір [на гармошці] натхненно, з душею. Відкине трохи назад голову, вигне груди, а пальцями, пальцями що виробляє! .. Здається тобі, що то молодесенькі чортенята виплигують та вибрикують по блискучих ґудзиках (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 208); Вже й вирядилась [дівчинка], вже ладна хоч і цілий вечір виплигувати та веселитись — як же, Новий рік прийшов! (Юрій Збанацький, Курилові о-ви, 1963, 187).