ВИПЛІТАТИ, аю, аєш і рідко ВИПЛІТУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИПЛЕСТИ, ету, етеш; мин. ч. виплів, виплела, ло; док., перех.
1. Виготовляти що-небудь способом плетіння. Ще і лози червоної добув [Кирило]. Щоб виплітать [ясла] уперемежку [упереміжку]. І на краях зробить мережку (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 219); Вона [Зося] виплітувала скатерть на стіл (Нечуй-Левицький, I, 1956, 225); Виплів батько бриля свому сину (Степан Олійник, Вибр., 1957, 340); Ляля виплела віночок, а Стефко аж розпинається, щоб вона наділа його собі на голову (Ірина Вільде, Повнолітні діти, 1960, 24).
2. перен. Створювати що-небудь в уяві, в думках. І виплітали його думки в темній темряві страшну картину січі… (Панас Мирний, I, 1949, 218);
// розм. Вигадувати, видумувати те, чого немає, не було в дійсності. [Пріська:] Оце ж що, було, виплели [сусіди]? Кажуть, ніби я пшеницю жала під зонтиком (Степан Васильченко, III, 1960, 77).