ВИПІКАТИ, аю, аєш, недок., ВИПЕКТИ, ечу, ечеш, док.; мин. ч. випік, пекла, ло; наказ. сп. випечи; перех.
1. Тримаючи певний час у гарячій печі, духовці, виготовляти хліб та інші вироби з тіста. — Бабуня з пекарями випікають п’ять тонн хліба й булок (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 587); Намолов муки цапок Повний кадуб і мішок. А цапиха із муки Випікає пиріжки (Михайло Стельмах, Живі огні, 1954, 33); [Квасолиха:] Не кожна й молодиця зугарна до смаку випекти хліб (Марко Кропивницький, III, 1959, 158).
2. Пропікати в достатній мірі, доводити до готовності. Звечора в комуні пекли хліб. — Добре випікайте, — наказував товариш Третяк, — а то гості не схочуть їсти (Олесь Донченко, I, 1956, 94).
3. Знищувати вогнем або чим-небудь розпеченим. Уже на третьому полі Турки-яничари ловили [Степана], До стовпа в’язали, Очі виймали, Гарячим залізом випікали (Тарас Шевченко, I, 1951, 286); * Образно. Та що попи зроблять? Як з пам’яті людської випечеш те, що викарбувалося міцно, від дідів-прадідів передане? (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 517).
♦ Випікати очі — в’їдливо дорікати, докоряти кому-небудь за щось. Випікають йому вороги очі, що син його комуніст (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 155).
4. Робити знаки чим-небудь розпеченим; випалювати. Витесавши веретенце, Василько дістав кусок заліза, погрів його на вогні й почав випікати на кудельці різні узори (Агата Турчинська, Зорі.., 1950, 332); Як його одвезли звідси за Дунай, то там йому москалі так списали спину канчуками, що й досі сині басамани знати… та ще обголили половину голови, випекли на лобі тавро (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 382).