ВИНИ́ЩУВАЧ, а, чол.
1. Той, хто винищує кого-, що-небудь. Ящірка приносить велику користь у господарстві людини як винищувач шкідників сільського господарства (Визначник земноводних та плазунів, 1955, 101); Гітлерівського звіра треба добити в його барлозі. Ніякої пощади винищувачам нашої молоді! (Юрій Яновський, V, 1959, 178).
2. Бойовий, швидкохідний літак з сильним озброєнням, призначений для знищення в повітрі ворожих літаків Назустріч ворожій ескадрильї знялися наші винищувачі. Почався повітряний бій (Олесь Донченко, II, 1956, 208); Винищувачі ніби змагалися між собою, роблячи дивовижні фігури і поливаючи ворога зливою куль (Дмитро Ткач, Моряки, 1948, 32);
// Льотчик, що літає на такому літаку. На третій рік він був уже майором, уславленим винищувачем, і борт його літака прикрашало дванадцять зірок (Натан Рибак, Опов., 1949, 88).